Корекційно-розвивальна робота – це система заходів, що дозволяють вирішувати завдання своєчасної допомоги дітям, які зазнають труднощі у навчанні і дошкільній адаптації.

Основне завдання корекційно-розвивальної роботи – підвищення загального рівня розвитку дитини; восповненя прогалин її попереднього розвитку і навчання, розвиток недостатньо сформованих вмінь та навичок, підготовка дитини до адекватного сприйняття навчального матеріалу.

Умови організації корекційно-розвивальної роботи:

  1. наявність у закладі соціально-педагогічної служби;
  2. наявність підготовлених щодо цієї роботи логопедів і дефектологів;
  3. відповідна матеріальна база і методичне забезпечення;
  4. включення у функціональні обов’язки методиста, пов’язаних з корекційно-розвивальної роботи;
  5. організація постійно діючої консультативної служби для дітей та батьків.

Методи і прийоми здійснення корекційно-розвивальної роботи узгоджуються з ідеями і принципами педагогічної підтримки.

Предметом педагогічної підтримкиє процес сумісного з дитиною визначення її власних інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання проблем, що заважають їй зберегти власну людську гідність і самостійно досягати очікуваних результатів у навчанні, самовихованні, спілкуванні, житті в цілому. Здійснення такої педагогічної підтримки базується на принципах:

  • згода дитини на допомогу і підтримку;
  • опора на наявні сили і потенційні можливості особистості;
  • віра у ці можливості;
  • орієнтація на здатність дитини самостійно переборювати труднощі, долати перешкоди;
  • співробітництво;
  • конфіденційність;
  • доброзичливість й безоціночність;
  • безпека, захист здоров’я, прав, людської гідності;
  • реалізація принципу “не нашкодь ”;
  • рефлексивно-аналітичний підхід до процесу і результату.

На сьогоднішній день педагогічному колективу доводиться працювати з дітьми яких визначають як «дітей з труднощами розвитку» або «дітей з обмеженими психофізичними можливостями».

Це такі категорії дітей:

– діти з порушенням здатності до навчання – характерний значний розрив між досягненнями в певних сферах і загальним рівнем інтелекту; можуть спостерігатися проблеми з мовою, читанням і письмом;

– важковиховувані діти – виявляють несприятливість і опірність щодо виховного впливу;

– педагогічно запущені діти – навчання, виховання і розвиток яких представляє важку педагогічну задачу;

– діти з патологічними відхиленнями психіки, що важко піддаються виправленню, коригуванню.

Здійснення реабілітації таких дітей містить в собі систему педагогічних заходів, що спрямовані на включення дитини у соціальне середовище:

– залучення до навчальної, пізнавальної діяльності;
– залучення до соціальних контактів;
– залучення до життєвої активності у соціумі.

Щодо забезпечення цілісного, комплексного підходу у роботі з важкими дітьми необхідно належним чином вникнути: що містить в собі корекційно-розвивальна робота.

Етапи педагогічної підтримки:

1. Діагностичний – фіксація факту сигналу проблемності, проектування діагностики припущеної проблеми, встановлення контакту з дитиною проговорення проблеми самим учнем, сумісна оцінка проблеми.

2. Пошуковий – організація пошуку причин виникнення проблеми, огляд ситуації з різних сторін.

3. Договірний – проектування дій педагога і дитини, налагоджування договірних відносин і заключення договору у будь-якій формі.

4. Діяльнісний – а) діє сама дитина: з боку педагога – ухвалення її дій, стимулювання, заохочення ініціативи; б) діє сам педагог: координує дії спеціалістів у школі та поза неї, пряма невідкладна допомога учневі.

5. Рефлексивний – сумісне обговорення з дитиною успіху і невдач попередніх етапів діяльності, осмислення нового досвіду життєдіяльності.

Отже, по-перше, виділяється група дітей, по відношенню до яких буде здійснюватись корекційно-розвивальна робота;

по-друге, проектується сам процес організації диференційованої допомоги дітям кожної групи;

а далі здійснюється безперервна спільна розробка методичного забезпечення корекційно-розвивальної роботи.

Здійснено умовну диференціацію дітей за проблемами життєдіяльності і розвитку.

Перша група – діти з незначними порушеннями інтелектуальної сфери (з труднощами у навчанні, що пов’язані з дисграфією, дислексією, дискалькулією, різними формами інфантилізму, недостатнім розвитком просторових уявлень, порушенням пам’яті, синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю).

Організація диференційованої допомоги таким дітям містить в собі використання різноманітних технологій навчання, ранньої діагностики і корекції, а саме:
– розробка форм й прийомів організації корекційно-розвивального освітнього процесу;
– психолого-педагогічна діагностика;
– надання індивідуальної допомоги;
– організація заходів з метою підвищення мотивації навчання і пізнавальної активності учнів.

Нажаль ліквідація прогалин можлива лише у деяких випадках, так як у багатьох дітей поріг сприйняття навчальної дисципліни може бути низьким, отже зусилля педагогів скоріш за все не будуть плідними, дитина не засвоїть шкільну програму успішно, але у роботі з такими дітьми є реальним:
– систематичне навчання учнів загальнонавчальним вмінням й навичкам;
– розвиток в учнів внутрішньої мотивації навчальної діяльності, стійкого пізнавального інтересу до навчання.

Педагоги використовують інклюзивні навчальні технології, що залучають дітей до загального процесу.

Друга група – діти з порушеннями поведінки:

– з яскраво вираженими акцентуаціями характеру;
– з патохарактерологічними реакціями (реакції протесту, опозиції, негативного наслідування);
– з психопатією.

Педагогічна корекція та профілактика девіантної поведінки дітей здійснюється через:
– групи педагогічної підтримки.

У визначених групах педагогічна підтримка здійснюється:
1) на особистісному рівні через
– розкриття слабких функцій особистості, роз’яснення вихованцю особливостей його поведінки, виходячи з його психотипу;
– надання допомоги у знаходженні засобів компенсації слабких функцій, контролюванні своєї поведінки у взаємовідносинах з оточуючими;
2) через використання форм і прийомів організації таких видів діяльності:
– проективно-рефлексивна (самоусвідомлення, колективна рефлексія, самопрограмування, колективне проектування);
– адаптивно-розвивальна (тренінгові форми, роз’яснювально-коригуючі форми);
– активно-перетворююча (прогностично-моделюючі форми, ігрові форми, проблемно-пошукові)

Наступний напрямок роботи – профілактика відхилень поведінки:

– привчання дітей до чіткого і невідхильного дотримання режиму дня;
– ставити дітей перед необхідністю продумувати всілякі проблемні ситуації (аналізувати ситуацію: до чого може призвести дана поведінка, власна чи інших людей; пропонувати свої варіанти виходу з кризи);
– свої вимоги доводити до кінця, добиватися виконання обумовлених при вступі у навчальний заклад, правил;
– проведення зібрань з соціальною спрямованістю.

Третя група – діти з астенічним або реактивним станом і конфліктними переживаннями.

Профілактика кризового стану містить в собі:

– створення збагаченого творчого середовища, у якому кожна дитина здатна знайти зону комфорту і успіху, – (досягається шляхом синтезування арттерапевтичних методів);
– створення постійно підтримуючого психологічного “фону” для дітей, організація оптимальних психологічних умов щодо успішного розвитку їх особистості:
– звільнення від комплексів та переживань за рахунок з’явлення впевненості у собі, власних силах, усвідомлення широти свого творчого і психічного потенціалу;
– навчання засобам самоконтролю, самоорганізації, самоаналізу, самодисципліни;
– стимулювання творчої активності дитини;
– використання комплексу спеціальних вправ.

Орієнтирами в організації корекційно-розвивальної діяльності є не корекція, що виснажує, коли педагоги розраховують лише на численні спеціальні заняття, а діти не бачать зв’язку між цими заняттями і реальним життям; а успішна повноцінна життєдіяльність, життєтворчість.

Корекція здійснюється у ході життєвого становлення особистості.

Навчальний процес є загальним для усіх дітей, при цьому діти з проблемами є активними учасниками пізнавальної діяльності на рівні можливостей у зоні успіху.

Кiлькiсть переглядiв: 135