Музичні керівники ЗДО № 266

/Files/images/Вяткіна О.А. (Копировать).jpg

Вяткіна Оксана Анатоліївна

Посилання на Telegram - канал




Сприймання дітьми класічної украінської музики як чинник розвитку музичного слуху.

Перебудова освіти в Україні на принципах гуманістичного підходу до дитини передбачає створення умов для розвитку її творчих здібностей і пробудження інтересу до пізнання. Вже в дошкільному, а потім і у молодшому шкільному віці, сприймання музики є одним із засобів формування особистості дитини. Яскраві музичні враження сприяють залученню дітей до музичного мистецтва у процесі різних видів музичної діяльності, а саме: сприймання, виконавства і творчості. Сприймання музики є провідним видом музичної діяльності. Розвиток сприймання збагачує всі творчі прояви дітей. Важливість формування у дітей музичного сприймання на основі музичного репертуару доводили Д.Б.Кабалевський, Н.А.Шацька, Н.А.Ветлугіна та багато інших музичних діячів [2, с.99]. Д.Б.Кабалевський відводив музичному сприйманню домінантну роль [5, с.110]. В дитини у процесі розвитку музичного сприйняття змінюється й інтерпретація музики – від бідних, одиничних, конкретних характеристик до яскравих, розгорнутих, багатих уявлень.
Завданням нашого дослідження є: вивчити сучасний стан розробки проблеми розвитку сприймання музичних творів дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку в науковій, методичній літературі та педагогічній практиці; уточнити сутність поняття “естетичне сприймання” та динаміку розвитку його структурних компонентів у дітей; виявити та експериментально обґрунтувати ефективні умови розвитку в дітей сприймання української класичної музики; розробити методику розвитку сприймання музики через твори українських класиків.
Розуміючи всю складність розвитку сприймання дитиною творів українських класиків, окреслимо, на наш погляд, пріоритетні напрями розвитку сприймання музики.
Передусім, це рівень сформованості художньо-естетичного розвитку дитини. Практика роботи з дітьми, спостереження, а також досвід колег доводять, що найкраще і найлегше молодші школярі сприймають твори, назви яких їм відомі і відповідають змісту музики. Прикладом можуть слугувати такі твори: “Пташка” композитора В.Сокольського, “Хвороба ляльки” та “Марш дерев’яних солдатиків” композитора П.Чайковський та ін.
Порівняно легким є сприймання як дітьми старшого дошкільного, так і молодшого шкільного віку, музики танцювального та пісенного характеру, з простою та легкою мелодією: наприклад, “Марш” композитора С.Прокоф’єва, “Гопак” український народний танок, “Ой є в лісі калина” українська народна пісня тощо.
Сприймання музики буде яскравішим і глибшим, якщо перед слуханням педагог дасть пояснення про композитора, умови виникнення ідеї написання музичного твору. Так, дітям подобається, коли педагог розповідає біографію композитора, але не сухі факти, а ті моменти життєдіяльності композитора, які б були цікаві та доступні розумінню дитини певного віку. Також дітям цікаво слухати розповіді про те, де мандрував композитор, в яких умовах було написано твір. Якщо розповідь буде підкріплена ще й ілюстративним матеріалом, то таке пояснення може відіграти роль поштовху, який спрямовує увагу дітей на п’єсу, дає роботу уяві та примушує їх із великою цікавістю слухати. Зацікавившись особистістю композитора, діти висловлюють бажання дізнатися ще більше про нього, познайомитися з його творами.
Ефективним для сприймання музичного твору є зв’язок між різними видами мистецтва. У процесі розвитку навичок музичного сприймання педагог користується переважно засобами свого предмета, не робить акценту на міжпредметних зв’язках, внаслідок чого ясне мислення та глибоке переживання обмежуються вузькими рамками музичної дисципліни.
Музика, образотворче мистецтво, література, запропоновані комплексно, є тими чинниками, які здатні сформувати певне музичне сприймання, відчуття, а також зародити у дитині потребу творчої діяльності.
Контрастне порівняння музичних образів у різних творах допомагає краще, яскравіше і наочніше їх сприймати: “Хвороба ляльки” та “Нова лялька” П.Чайковського; “Не хочуть купити ведмедика” та “Купили ведмедика” В.Косенко. Пропонуючи дітям такі твори, спочатку можна зосередити їх увагу на назві твору, дати можливість, ще до того як прозвучить музичний твір, за назвою охарактеризувати його. Використання цього прийому зацікавить дітей у прослуховуванні музичного твору, а також дасть можливість більш глибоко сприйняти цей твір і порівняти його з уже уявленим раніше характером.
Неабияке значення під час сприймання музичних творів має ознайомлення дітей із видами музичної виразності. Це може бути ритм у творі “Марш” С.Прокоф’єва, темп у творі “Козачок” українська народна музика; загальний характер у творі “Колискова” Я.Степового; форма побудови твору в “Увертюрі до опери „Кармен” Ж.Бізе тощо.
Під час розбору твору, з’ясування й усвідомлення окремих елементів засобів музичної виразності, їх виражального значення ми використовували метод порівняння. Так, дітям другого класу після прослуховування веселого танку “Козачок” П. Чайковського пропонувалися такі запитання: Чому танок вийшов саме веселим? Якщо зіграти або проспівати повільно, чи залишиться танок таким же веселим? Якщо співати зовсім тихо, буде танок таким же веселим? Яке значення має супровід для характеру цього танцю? тощо. Аналіз наших спостережень доводить, що дитячі висловлювання про характер музичного твору, почуття, настрій, що виражені в ньому, не відрізняються різноманітністю. Висловлювання дітей бувають лексично бідними, що у подальшому заважає їх сприйманню.
Активне використання прийому контрастного порівняння музичного твору дало нам можливість пропонувати дітям музичні твори різні за характером або за іншими засобами музичної виразності, проте близькі за тематикою, або такі, що мали однакову назву (наприклад: “Зустрічний марш” С.Чернецький, “Футбольний марш” М.Блантер, “Марш дерев’яних солдатиків” П. Чайковського).
Слухання дітьми цих творів допомогло нам підвести їх до думки, що засоби вираження, які використано в цих творах, не випадкові, і що вони необхідні для того, щоб виразити у творі все так, як цього бажав композитор.
Краще сприймання творів можливе лише за умов їхньої повторюваності не лише тільки на одному занятті, але й у наступних. Як відомо, знайома музика сприймається з більшою охотою і краще запам’ятовується. Для того щоб повторення твору для дітей старшого дошкільного віку не було набридлим, бажано кожного разу показувати твір під новим кутом зору – це пояснення загального характеру твору, супровід, зміна частин твору. Для молодших школярів ці прийоми ускладнюються.
Глибоке сприймання дитиною музики неможливе без гарно розвиненого музичного слуху.
Слух – це сприймання звука, перш за все, через вухо, ось чому існує такий термін, як “музичне вухо” [3, с.16]. Людина з “музичним вухом” чутко реагує на музику: вона її чує, де б вона не звучала, сприймає її за різних обставин. На заняттях ми намагалися завжди направляти музичний слух дітей на пізнання музичних уявлень. Так, Б.Асаф’єв пише: “Найбільш складним, але й найвищим, чого треба досягти в роботі над композиторським слухом, – це навчитися чути (сприймати повною свідомістю, концентрованою увагою) музику в одночасному охопленні всіх її компо¬нентів, що розкриваються слуху” [1, с.40].
Це завдання достатньо складне й малодоступне для молодших школярів, але саме в ньому можна знайти шляхи розвитку слуху. Слух, як і всі здібності, можна розвинути в діяльності, а саме – у процесі сприймання музики.
Музичне мистецтво – особлива форма відбиття дійсності, в якій найважливішу роль відіграють почуття та емоційна сфера. Пізнання, що відбувається у процесі сприймання музики, специфічне, воно не може зводитися лише до діяльності думки, але обов’язково повинно являти собою єдність емоцій та розуму, свідомості та почуттів.
У своїй науковій праці М.В.Субота пише: “Істотним моментом сприймання музики є емоційно-оцінні реакції, які відбивають глибинний процес освоєння слухачем твору, у ході якого твір співвідноситься з усіма сторонами особистості й індивідуальності слухача, з його психічною організацією, темпераментом, системою ідеалів, навіяних оточуючою його культурою суспільства, але індивідуально ним відбитою” [6, с.193].
Дослідити і змоделювати процес розвитку сприймання музичних творів дітьми молодшого шкільного віку надзвичайно важливо, оскільки цей розвиток відбувається позасвідомо і в кожному випадку індивідуально. Для кожної дитини процес сприйняття однієї й тієї ж форми музичного твору викликає різні смислові відгуки. С.Шип так висловив ці смислові відгуки: “…для однієї групи слухачів зміст музики зводиться до емоційних переживань. До другої належать ті, хто слухаючи музику, “малює” у своїй уяві якісь зорові картини. У третьої – музика активізує понятійне мислення… Четверта група уявляє собі через музичне сприймання життєві події… Є й такі, хто зосереджує увагу на самому процесі розгортання форми і спостерігає з насолодою за грою звукових барв, розвитком мелодичного малюнка, тематичного матеріалу” [8, с.8].
В Україні впродовж віків народна творчість була невід’ємною частиною культури народу і сприймання дитиною цієї культури починалося з сім’ї. Специфічні особливості і риси народної творчості згодом визначили її національний характер. Корені цієї творчості мали відбиття в музиці українських класиків.
Тому сприймання дітьми як старшого дошкільного, так і молодшого шкільного віку визначається змістом та близькістю тематики української класичної музики дитячим інтересам.
Діти, які відвідували дошкільні навчальні заклади, більш вигідно відрізняються від своїх одноліток у класі, коли йдеться про глибину сприймання творів української класичної музики під час навчання у початковій школі. На думку Л.Кузнєцової, “музика українських композиторів-класиків глибоко реалістична і народна,… проста формою і є хорошим матеріалом для початкового виховання дитини” [7, с.5].
Сьогодні на національну культуру має вплив культура багатьох народів і країн, а саме: народна культура Африки та Європи. Як відомо, покоління 80-90-х років ХХ ст. виховувалось на нових культурних традиціях, тому діти в сім’ях не одержують належного впливу національної культури на свій естетичний і духовний розвиток. Велику роль мистецтва в розвитку духовності суспільства та окремої людини неможливо переоцінити. На нашу думку, важливим є те, щоб діти нового покоління не забували, а, насамперед, збагачували свої музичні уявлення про твори українського народного мистецтва, а також про твори українських класиків, з якими вони познайомилися ще під час перебування у дошкільному навчальному закладі.
Аналіз чинних програм “Малятко”, “Дитина в дошкільні роки”, “Дитина”, “Українське дошкілля” свідчить про те, що основна увага в них приділяється лише творам народного мистецтва або творам в обробках українських композиторів. Ось чому в початковій школі, коли життєвий досвід дітей збагачується новими уявленнями, треба як можна більше вводити їх у світ сприймання музики українських класиків, таких як-от: С.С.Гулак-Артемовський, М.В.Лисенко, М.Д.Леонтович, К.Г.Стеценко, Я.С.Степовий.
Під час планування роботи з дітьми ми спиралися на ґрунтовну спадщину класика української музики М.Лисенка (1842-1912), який особливу увагу приділяв вихованню дітей і розвитку їх сприймання. Його перший збірник для шкіл “Молодощі” (1875) охоплював 25 дитячих ігор та 13 веснянок із фортепіанним супроводом композитора, а “Збірка пісень у хоровому розкладі, пристосованому для учнів молодшого й підстаршого віку в школах народу” (1901) була цінним внеском у розвиток музичного сприймання школярів. Використані нами у роботі з дітьми старшого дошкільного і молодшого шкільного віку музичні опери “Коза-дереза”, “Пан Коцький”, “Зима і Весна” мали близьку до розуміння дітьми тематику, тому що уводили їх у світ казки.
Під час слухання цих творів діти вчилися розуміти й емоційно сприймати їх. У молодшому шкільному віці переважає образний характер мислення, конкретно пов’язаний із життєвим досвідом, досить розвинені асоціативно-зорові уявлення. Музика, яка складена з використанням казкових сюжетів, дає можливість педагогу ознайомити дітей із засобами музичної виразності та зі звуковою палітрою, що характеризує казкових персонажів.
Нами також активно використовувався багатий педагогічний досвід М.Леонтовича (1877-1921). Композитор прагнув не тільки викликати в дітях інтерес до музики, не тільки залучити дітей до самостійної творчості, а й навчити їх сприймати музику. Не викликає сумнівів той факт, що без цілісного сприймання, неможливо емоційно відтворити той чи інший твір. Зазначимо, що роботи фундатора дитячого музично-ігрового репертуару В.Верховинця (1880-1938), а саме твори з його посібника “Весняночка” (1925), успішно вирішували проблему музичного розвитку дітей шляхом залучення їх до активної ігрової діяльності. Композитор-педагог переконливо доводив: ніщо так не розвиває розумові і фізичні здібності дитини, її сприймання музики, почуття, творчу фантазію, як ігри з рухами, танцями, співом.
Отже, як свідчить проведений нами короткий аналіз педагогічної та музичної спадщини означених українських композиторів, своєю діяльністю вони не тільки заклали підвалини музично-естетичного виховання в Україні, але й окреслили шляхи музичної освіти дітей.
Кiлькiсть переглядiв: 1755